Проголошення незалежності України
24 серпня 1991 року
У 1990 році Верховна Рада ухвалила документ, який став початком шляху до проголошення незалежності України.
Йдеться про Декларацію про державний суверенітет України, яку багато хто називає програмою побудови незалежної держави. У 1990-х роках відбувався розпад Радянського Союзу. У березні 1990 року свою незалежність проголосила Литва, а багато інших країн готувалися до виходу з СРСР.

Оскільки навіть Росія ухвалила Декларацію про державний суверенітет РРФСР, то й українським комуністам 16 липня 1990 року довелося ухвалити Декларацію про державний суверенітет України, нехай і під тиском суспільства.

Документ проголошував суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. У ньому також значилася низка самостійних політик. Наприклад, запровадження громадянства України, економічної та культурної самостійності, самостійності в реалізації міжнародних відносин.

Новину про проголошення державного суверенітету найтепліше зустріли на Галичині, де навіть звели численні пам'ятники. Проте далеко не всі зрозуміли, що Україна почала шлях до незалежності.
Перед актом проголошення незалежності 24 серпня, було 16 липня 90-го року. Тоді ухвалили декларацію про суверенітет України. А ще 12 червня цю декларацію ухвалила Росія на чолі з Єльциним. Після Росії це одразу ж зробила й Україна.

У цій декларації було проголошено таке, що в Україні мало хто зрозумів. Фактично вже тоді йшлося про незалежність України. Про те, що Україна матиме свою армію, дипломатичну службу, діятиме своя Конституція, лише свої закони. Та це були лише наміри, необхідно було ще боротися за це.
Костянтин Кондратюк, вчений-історик, доктор історичних наук, почесний професор Львівського університету

»
Спроба путчу в серпні 1991

19 серпня 1991 року кілька високопосадовців із державного керівництва СРСР спробували здійснити державний заколот і заявили, що президент Радянського Союзу Михайло Горбачов тяжко хворий, а його обов'язки тепер виконуватиме Геннадій Янаєв. Керівництво СРСР мало перейти до Державного комітету з надзвичайного стану приблизно на шість місяців.

Однак в Україні на сигнали з Москви відреагували вкрай негативно. Багато хто розумів, якщо дати ДКНС здійснити план із захоплення влади, то Україну чекає відкочування у минуле і нові репресії. Тому політики намагалися всіляко відмовляти представникам "влади" СРСР та заспокоювати людей. Ввечері 20 серпня Верховна Рада ухвалила постанову якою рішення ДКНС не мали юридичної сили, допоки відповідне рішення не ухвалить український парламент.

Протягом 19-22 серпня в багатьох містах України люди виходили на протести проти дій заколотників. У Донецьку тоді навіть пікетували міськраду з вимогою визнати дії ДКНС антиконституційними та злочинними. Та вже 22 серпня заколот завершився і стало зрозумілим, що радянський період відходить у минуле.
Після завершення путчу ані в Україні, ані на Заході не вірили, що найближчим часом Україна проголосить незалежність. Багато хто казав, що це станеться лише тоді, коли рак на горі свисне. Путч дав можливість із новою силою лунати голосам, які прагнули побачити незалежну Україну.
Леонід Кравчук також чудово розумів, що Україні потрібна більша самостійність від радянського режиму. На засіданні Верховної Ради 24 серпня він запропонував розглянути законопроекти від опозиційних сил, які мали б посилити суверенітет України.

Проте націонал-демократичній фракції цього вже було мало. Того дня Ігор Юхновський заявив, що наполягатиме на незалежності України. Невдовзі після цього письменник Володимир Яворівський озвучив невеличкий текст, який назвав Актом проголошення незалежної України та попросив винести його на голосування.

Комуністи були розгублені і попросили перерву, щоб визначитися з цього питання. Звичайно, опозиції на це часу не знадобилося, але її представників було не так багато. Близько 130 депутатів були готові підтримати незалежність. А що ж з усіма іншими?

На той момент багато комуністів підтримували ідею незалежності України, зокрема й голова Верховної Ради Кравчук. Тому не дивно, що під час обговорення Станіслав Гуренко закликав членів Комуністичної партії підтримати проголошення незалежності.

Та все це не стало б можливим, якби Левко Лук'яненко не написав Акт проголошення незалежності України та не наполіг на розгляді документа 24 серпня. Він також намагався переконати багатьох депутатів, що спочатку потрібно проголосити незалежність, а вже потім забороняти діяльність КПРС.

Його намагання підтримав і Кравчук, який того дня показав чудеса лавірування між різними політсилами.
Дуже велику роль у проголошенні незалежності зіграв Леонід Кравчук. 23 липня 1991 року його обрали головою Верховної Ради, і він проявив політичний талант. Було дуже складно, адже його критикували з усіх боків. Але він міг розмовляти і з тими, і з іншими. І він підвів депутатів до того, що вони 24 серпня проголосували за незалежність.
Костянтин Кондратюк, вчений-історик, доктор історичних наук, почесний професор Львівського університету
Результати голосування
Попри всі намагання прихильників незалежності, довелося довго чекати заради того, щоб зібрати у залі народних депутатів. Складалося таке враження, що багато хто спеціально затягував голосування. Можливо, хотіли, щоб пристрасті охололи, і всі ще раз подумали: чи варте воно того.

Та хоч там як, але коли у залі набралося 300 депутатів, Кравчук зачитав текст документа і поставив його на голосування. 24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради 346 народних депутатів проголосували за ухвалення Акта проголошення незалежності України, яким постановили створення незалежної демократичної української держави.

Документ проголошував, що територія України є неподільною і недоторканною, на якій чинними є лише Конституція та закони України.

12 вересня 1991 року став чинним закон Про правонаступництво України, який проголосив Україну правонаступницею УРСР і частково правонаступницею СРСР.

Через кілька місяців, 5 грудня 1991 року вже Верховна Рада України ухвалила Звернення до парламентаріїв і народів світу, в якому зазначалось, що Україна виходить зі складу СРСР.
Підготовка до референдуму

Звичайно, виходу з СРСР мало передувати й підтвердження проголошення незалежності громадянами України. Це повинно було остаточно легітимізувати Україну як суверенну державу. Крім того, існували побоювання, що ухвалений Верховною Радою Акт можуть скасувати депутати наступного скликання. А рішення народу України ніхто не має права скасувати.

Провести референдум можна було і раніше, навіть враховуючи те, що на його підготовку й знадобилося б багато часу. Але його вирішили об'єднати з виборами першого президента України. Ці події стали такою собі агітаційною кампанією голосування не просто за главу держави та незалежність, а за майбутнє всієї країни.

Рішення про проведення референдуму Верховна Рада ухвалила у жовтні. На нього винесли лише одне питання, яке звучало так: Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України? Громадяни могли обрати один із двох варіантів відповіді:

  • Так, підтверджую
  • Ні, не підтверджую
Важливо не забувати і референдум за проголошення незалежності у 1991 році. Оскільки це був не односторонній акт політичної еліти, а волевиявлення всього народу. Це дало змогу відновити державність у повному обсязі.
Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства
Результати референдуму
Референдум мав неймовірний успіх. У ньому взяли участь близько 31,9 млн громадян із понад 37,8 млн, яким було дозволено голосувати. Понад 28,8 млн громадян висловилися на підтримку незалежності України, тобто 90,28% від усіх, хто прийшов на референдум.

Усі області, Автономна республіка Крим та міста зі спецстатусом переважно підтримали проголошення незалежності. Відносно малі показники були лише у Криму (54,19%) та Севастополі (57,07%). Та навіть попри це жодна область не була проти незалежності України.

Того ж дня перестала існувати Українська РСР і з'явилася Україна. Через кілька днів Верховна Рада підтвердила це на міжнародній арені. До кінця грудня понад 40 держав визнали незалежність України, хоча ще кілька місяців тому сумнівалися у тому, що це взагалі можливо. Сьогодні ж ні в кого немає сумнівів, що Україна – суверенна держава.
Життя перед незалежністю
Життя українців в останні роки перед проголошенням незалежності було неймовірно складним. Вже було помітно, що Радянський Союз більше не здатний функціонувати, і це міг відчути кожен житель України.

У ті часи СРСР переживав кризу керівництва, яка була частково зумовлена тиском економічних чинників. Колись "велика" економіка Радянського Союзу зазнавала краху. Однією з причин цього називають падіння цін на нафту на світових ринках.

Особливо помітною кризова ситуація була в Українській РСР, адже тоді й досі в нашої країни не було повної самостійності, а тодішня еліта в основному виконувала настанови Москви. Затримка ухвалення рішень та дій у тій кризовій ситуації лише призводила до її погіршення, яке виражалося у зубожінні населення.
Народ жив дуже бідно, а хто працював – не отримував зарплатні. Це призвело до економічно-революційної ситуації, яка загрожувала соціальним вибухом. Проголошення незалежності, можливо, й загасило ту велику пожежу, яка могла виникнути.
Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства

»
Навіть попри те, що на папері середня зарплата в Українській РСР у 1991 році становила близько 495 карбованців, що було рекордом за весь час перебування у складі Радянського Союзу, їхній доларовий еквівалент був набагато нижчим, аніж за рік до того. Крім того, мало хто отримував зарплатню, навіть якщо й працював.

Це призводило до того, що кількість безробітних у країні зростала, адже ніхто не хотів працювати за обіцянки. Проблеми фінансово-банківської системи відображалися й на магазинах УРСР. Якщо раніше можна було простояти в чергах, щоб отримати бажані продукти, то тепер не було навіть цього. Полиці багатьох магазинів були порожніми, було важко придбати навіть товари першої необхідності, про якісь делікатеси вже навіть не йшлося.

Народ тоді жив дуже бідно. А оскільки керівництво Радянського Союзу вже не могло втримати ситуацію, почала розвалюватися й правоохоронна система, через що процвітав рекет. Та не було б лиха без добра. Без тотального контролю радянської системи ближче до проголошення незалежності України почала розвиватися вільна преса.

Було набагато легше поширювати ідею самостійності України, яка у 80-ті роки набула масового характеру. Всі ці чинники лише підливали олії у вогонь української незалежності. І наприкінці серпня 1991 року Україна нарешті проголосила незалежність, а до кінця року вийшла з Радянського Союзу.
Говоримо мовою фактів!
fakty.com.ua
Made on
Tilda