"У 1991-му вперше почув, що незалежність випала зарано. Якби не путч, то ще з півроку можна було б попрацювати...,
а не робити подарунок комуністам"

ТАРАС ЧОРНОВІЛ, народний депутат ІІІ, ІV, V, VI скликань
ФАКТИ ICTV:
Що пам'ятаєте з 24 серпня 1991 року?
ЧОРНОВІЛ:
Добре пригадую, де застала звістка про путч – в аеропорту Внуково. Звідки й поїхав до Білого Дому в Москві, де перебував у охороні одного з під'їздів. Коли путч захлинувся, полетів назад до Львова. Брав участь у зайнятті Львівського обкому КП УРСР (на третьому поверсі будівлі облради). Саме завдяки швидким діям В'ячеслава Чорновола вдалося вилучити документ, який підтверджував участь компартії в путчі – він і став юридичною підставою для заборони КП УРСР.
ФАКТИ ICTV:
Ваші перші враження від новини про проголошення незалежності?
ЧОРНОВІЛ:
Звістка про незалежність застала на моєму неформальному робочому місці в приміщенні Львівської обласної ради. Не пригадую, чи тоді велася трансляція по радіо, чи слухали через телефон із гучним зв'язком внутрішню трансляцію в Раді, спілкувався з колегами з інформаційного відділу та радниками голови Ради В.Чорновола. Кілька разів заходив заступник голови Микола Горинь, раз голова Облвиконкому Степан Давимука, ще дехто з керівників управлінь чи відділів й окремі депутати облради. Знали, що за лічені хвилини буде голосування. Прораховували - станеться, чи ні. На випадок успіху якимись намірами не ділилися, обговорювали, що робити, якщо голосів не додадуть. Аналізували виступи. Ближче до голосування вже були впевнені, що голосів буде вдосталь, тому ні вигуків "Ура!", ні інших великих виявів емоцій не було.

Коли завершили розсилку, відкрили якесь поганеньке шампанське. Десь у той час почався шквал дзвінків. Мене тоді навіть здивував той спалах емоцій. Сам сприймав усе, як само собою зрозуміле. Але відчуття піднесення все ж було. Історичність моменту відчули, коли вже зателефонував В.Чорновіл та інші львівські депутати парламенту. По-справжньому відзначили свято вже коли батько прилетів з Києва (не пригадую, того вечора, чи наступного – літаки тоді з Києва літали часто).

Словом, сама подія не стала одкровенням і сприймалася як завершальна, але все ж тільки ланка в ланцюгу подій. Знав, що навіть в тодішній демократичній Росії та в США вороже ставилися до проголошення незалежності. Тому розумів, що свята ще нема й процес триватиме. Самі події з середини були настільки неоднозначними (компроміс із комуністами) та часто виявляли не лише хороші якості людей, але й підлість, ницість, амбіційність і провокативність, що здобута перемога була вже затьмарена купою дрібних негативів. Тому сприйняв незалежність як річ дуже важливу, але буденну. Цілковитого відчуття перемоги не було. Не задумувався, щоб зберігати якісь записи чи роздруківки.
ФАКТИ ICTV:
Розкажіть про очікування незалежності до 24.08.1991...
ЧОРНОВІЛ:
Віра в незалежність була завжди, але це сприймалося в 1970-х як щось дуже віддалене, що настане невідомо за яких обставин і в якому проміжку часу. Але уявлялося, що це може відбутися лише шляхом кривавої війни чи революції. Хотілося вірити, що за мого життя. Після смерті Брєжнєва й короткочасних андроповських реформ, оптимізму ніби й не побільшало, але вперше припускав, що можливий і якийсь еволюційний шлях.

З 1987 року вже не було гадань на кавовій гущі. Сприймалося: шанс отримали, треба по максимуму використати, доки не закінчилася відлига. Але кінець СРСР уже неминучий і швидкий (очікувалося років за 5-6 або й швидше). Після перших кривавих подій у республіках та початку оксамитових революцій у соцтаборі (тобто з 1989 року), очікували розвалу СРСР і здобуття незалежності саме швидким революційним шляхом до весни 1990-го.

Весняні вибори принесли розчарування в надіях на швидкі зміни. Основною темою стало колаборантство рухівської верхівки, загравання демократів з Кравчуком, заяви про можливість якоїсь федерації… Оцінка часу, необхідного для розвалу СРСР, давала мені тоді надію на весну-літо 1992-го. Думаю, що якби не путч, то так би й сталося.

Розмови про незалежність велися скрізь, удома також. Але обговорювали не загальні повідомлення, а деталізували й виокремлювали проблеми: небезпечна ініціатива підтвердити акт про незалежність на референдумі; відсутність міжнародного визнання (аж до грудня); компроміс із екс-комуністами; небезпеку перетворення України на заказник старої партноменклатури; відносини з Росією; хто переможе на виборах, а отже задаватиме напрям розвитку країни. Тоді вперше почув (сам на той час такої думки не поділяв), що незалежність випала нам зарано. Якби не путч, то ще з півроку можна було б попрацювати над створенням демократичних інститутів, позачищати трохи партноменклатуру й проголошувати незалежність уже з зовсім іншими стартовими умовами, а не як подарунок комуністам, які тоді Єльцина боялися більше, ніж рухівців і Народної Ради. Я тоді дотримувався думки, що здобуття незалежності й заборона компартії є ніби самоціллю, а решта якось подолаємо. Подібно висловлювався й В'ячеслав Чорновіл.
ФАКТИ ICTV:
Чим ви займалися у той час? Чи планували зайнятися політикою?
ЧОРНОВІЛ:
...У 1991 році я займався громадською й політичною діяльністю. Був членом Української Хельсинської Спілки й Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ). Був депутатом Львівської обласної ради від демократичних сил. Брав участь і організовував мітинги та громадські заходи. Видавав самвидавну газету Молода Україна. Був керівником Української незалежної інформаційно-видавничої спілки (УНВІС). Започатковував власну видавничу справу. Навчався заочно.

Перебував у постійному спілкуванні з більшістю активних націонал-демократів, колишніх дисидентів, депутатів Верховної Ради-членів Народної Ради, з усіма депутатами Львівської обласної й багатьма депутатами Львівської міської та Івано-Франківської й Тернопільської обласних рад. Співпрацював із працівниками інформаційних відділів Руху й УГС. Найближче контактував з батьком – В'ячеславом Чорноволом.

Факт проголошення незалежності розцінював не як можливий початок політичної діяльності, а як можливість її завершити в доволі недалекому часі, оскільки тоді наївно вірив, що все найголовніше майже завершено, за яких півроку доб'єм останні проблеми перехідного періоду й далі країна вже буде нормально розвиватися , як і інші європейські держави. А, отже, моя діяльність навряд чи ще знадобиться. Планував зайнятися видавничою справою.
ФАКТИ ICTV:
Коли Україна стала/стане справді незалежною?
ЧОРНОВІЛ:
24 серпня 1991 року Україна таки стала незалежною політично, а 1 грудня в міжнародно-правовому сенсі. І це був факт довершений. Але існували проблеми наповнення й проблема незворотності. Не було гарантій, що в такий спосіб здобуту незалежність при тодішніх президентах і урядах, вдасться зберегти й не втратити шляхом розмивання суверенітету до стану конфедерації, а то й федерації під цілковитим протекторатом Росії. Після перемоги Революції гідності та завершення формування нових владних інституцій (президентські й парламентські вибори) незалежність уже стала незворотною. Щодо демократичного правового, економічного й соціального наповнення, то його формування досі не завершене, але цей процес не має прямого відношення до незалежності. Самостійні держави можуть бути й бідними чи корумпованими, а домініони й колонії певний час заможними й розвинутими. Незалежність – це можливість самим у власній країні обирати шлях розвитку. Тому остаточне завершення здобуття незалежності стало доконаним фактом 1 грудня 1991 року.
Made on
Tilda